З дощу та під ринву

Повертатися у рідне спокійне болітце важко і вже сурмить десь всередині вічна туга. Сказати, шо я сумую за табором, це значить не сказати нічьо. Там було все. І погане, і хороше. Дивно, що хорошого було більше, проте з цих шальок запам*яталося більше поганого. Такі ситуації, від яких соромно чи ніяково за свою недалекоглядність і тупість, нерішучість і розпусту водночас.

Усі люди знайомі один з іншим. Всі один одного знають.

За ті дні, шо я в місті, стріла трійко знайомих мармиз: Катрю з новим хлопцем, Андрійка-однокласника - напідпитку якого вели "хороші" друзі (а він мені ще в коханні в середній школі зізнавався, дарував подаруночки - собачька до цієї пори в серванті так і стоїть), малих Олю і Катю, що закінчили вісім класів і думають після дев*ятого іти у педагогічний, фотографа Кирила з минулого літа, що відпустив бороду, Рибу, при якого мені вчора Танюша казала, шо він сидить, а тут сьодня я з ним у дворі перестрілася, такий затяганий життям був Пашка.

Всі змінились за такий короткий час. 3 місяці - мене не було. На валізках, постійно переїжджаючи, спочатку з кімнати в кімнату, з поверха на поверх, з корпуса в корпус, потім з України геть. Польща, Чехія, Германія. Такий собі євро тур. А я забула рідну мову, оті всі класнючі зворотики!

Скоро знову навчання - третьокурсниця вже. Але бажання вчитись і якось зростати професійно відсутнє. За літо багато хто вже атворитетно засвітився в місті. А моя зіронька зійшла і закатилась там, у Заозерному. Хоу, щоб так не було.

Зараз ідемо з татом дивитись квартиру. Це відповільна справа, і такого досвіду в мене ще не було.

Хочу відеоблог!!!!

У результаті "майськіх празніков" було загублено:

- підстилка-доріжка (сіра, у фіолетову смужку)

- скатертина (рожева)

- воланчікі бадмінтонні (2 шт)

Було розтрощено вщент 1 воланчік, погнуто 1 шампур.

У мене ні одної нормальної фотки зі мною, бо довелося фотокореспондувати інші мармизи.

Гарно, шо травнені свята минули...

Тронь повернувся до свого космосу на http://tron-anna.livejournal.com/.

А ще купив дві нові книжки, попоїв плов і намилився завтра на вєлікіє "діла":)

Подивилась фільми "Хатіко", "Груз 200", "Солодкий листопад"... Обожнюю такі вихідні!

Скоро мені знадобиться санітарна і трудова книжки, де б їх купити, зараз думаю. Але все остаточно буде відомо у понеділок.

Все так розквітає на вулиці. І абрикоски теж. Мене вже кілька разів називали абрикоскою, і це приємно тішить.

Дзвонила Таня - капець вона купила ПАПУГУ! Радіє!

Відчуваю себе споглядачем. Тим, хто на всією суєтою літає і дивиться, як хронік. Дивно і сумно від таких думок.

Люди - це рибалки. У нас є вудки, гачки, ми самі обираємо озерця, болотце, річечку, море чи океан, або якесь інше водоймище, навіть колодязь чи калюжку.

Люди - також як рибки, і в кожного своє водоймище, яке певним чином сполучене з мільйонами інших водоймищ. І рибки є різні. Як люди. Можна перепливти, можна втекти. Повернутись тільки наврядчи можна.

Подивилась "Алісу". Графіка вразила, сам сюжет не дуже, як на мене. На вихідних подивилась "Все умрут, а я останусь", фільм ще 2008 року. Гарні враження, хоча деяким набридла "битовуха".

Дивна середа: розчарування в одних і обожнення інших, від яких не чекав приємності, люб*язності. Розчарування неприємне. А от Ваша люб*язність гріє душу. Дякую.

Даєш безкоштовно. Отримуєш дулю.

Круто прошлі празднікі. Напекла купу смачнючих пасок, змоталась до Києва, на Хортицю, до діда і бабці.

Пора знову поринати у тупі будні універу, треба частіше вибиратись на Хортицю, подумала я, бо якось від природи набираєшся сил, і це реальна правдонька.

У трамваї сьодня стріла Зіновія Васильовича. Поздоровкався. Приємний викладач. Дарма що з сусіднього універу. Саме за його книжкою я на іспит з видавчниої справи і редагування готувалась.

Пора редагувати курсову і доскладати деякі предмети, а потім... потім... а про потім я подумаю завтра.

П.С, дратує, коли розмовляють калічною укрмовою, кажуть типа замість "п*ятдесят" скуйовджене сільсько-лінгвістичне "пійсят". ну капець дратує як!

Щойно подивилась "Доріана Грея" (2009). На англійській. З субтитрами. До 50 слів незрозумілі і незнані мною або колись почуті, очі пам*ятають, а лінгвістична гланда - ні. Класнючий фільм.

Мені от захотілось такого портрета. Власного. Тільки я буду гарненько себе вести, портретик повішу десь у шухлядці, хай собі тихцем висить. А час... Він хай зачекає.

Я не хочу...змінюватись. І ви... теж не хочете:(

Якісь депресивні пости пішли... капець.

Сьодня вночі буду пекти паски!